Ціна привороту

“Хочу, щоб вона була моєю”: Історія Петра та циганки Тени. Глава з книги “Перехрестя світів”

Ця книга народилася з незвичайної знахідки — архіву гіпнотизера-самоука, який вів свої записи понад вісім років. Разом з архівом прийшла й записка: “Той, кому потрапить до рук цей архів, повинен продовжити регресії з того моменту, на якому зупинився я”. Так почалася історія, яка згодом переросла в масштабний проєкт з дослідження снів і підсвідомості.

Розділ 1. Глава 1. “Перехрестя доль”

Передбач мені майбутнє, а краще, створи майбутнє сам. Не вір сльозам на очах, може в душі в той же час демон сміється!

У кутку маленької темної кімнати, зігнувшись і вткнувшись обличчям у коліна, ридав як хлопчисько молодий чоловік. На вигляд йому було років двадцять п’ять – двадцять сім. Довгий вихрастий чуб непослухняно падав на очі, короткі сірі штанини не прикривали навіть щиколоток, від чого сандалі на босу ногу були схожі на жаб’ячі лапки. Він сидів, закривши обличчя руками, і плечі його судомно здригалися.

Таких душевних ридань, та ще й від чоловіка, навіть якщо це молодий чоловік, Тена давно не чула. Мужик він, зрештою, чи ганчірка!

Вона дивилася й дивувалася. Дивувалася, незважаючи на те, що за останні тридцять років побачила й почула стільки дивовижного та несподіваного від людей! У неї, відьми в четвертому поколінні, нерви були – жерсть! Совість – річ відносна. Погляд на світ – чорний, як її очі. Ні відняти, ні додати!

«А цей молодець. Це ж треба так ридати. Здається, ще трохи і почне вмирати в нападі безсилля й горя від нерозділеного кохання», – подумала вона.

• Та ти нормально поясни, людською мовою. Що тебе так прихопило?

Намагаючись контролювати збите дихання, молодий чоловік, не підводячи голови, промовив кілька нерозбірливих фраз:

• …можу…, не можу…гу…гу…у-у-у-у…

• Незрозуміло, що ти говориш.

Тена з хвилину ще мовчки постояла. Потопталася по кімнаті. Глянула на годинник. Подумала, що час би «клієнту» і честь знати, а ще про те, що їй зовсім не хочеться возитися з цими соплями. Схаменулась і згадала, що контроль над ситуацією в її руках, і скористалася прийомом, який спрацьовував у дев’яноста дев’яти випадках зі ста.

• Заспокоїтися і мовчати! – рявкнула вона, та гепнула хлопця по спині, та так, що очі вилізли з орбіт, а дух Дон Жуана з розмазаними соплями на мить вибило.

• Або ми нормально розмовляємо, або до побачення. У мене часу на твої соплі немає. Люди чекають. Ти не один.

Подействовало. Молодий чоловік завмер. Через хвилину він почав рівно дихати, а ще через пару – почулася російська мова.

• Я не можу без неї. Мені погано, я вмираю. Мені дуже погано.

• Во! Це так! Це інша справа. А тепер поясни, без кого ти там не можеш? – навалилася своїм грузьким тілом Тена і поклала свою важкелезну руку йому на плечі.

Молодий чоловік підвів очі. Якраз щоб втупитися в щілину між жовтими зубами циганки. Як у повільному кіно він бачив, що її рот відкривається й закривається, але запах цибулі та сала подіяв як амнезія, і він зрозумів – слух зник. Принаймні на час. Дух, який із нього зовсім недавно вибило, тепер всмоктало кудись усередину, від чого стало зовсім зле.

• Здається, мене нудить, – ледь чутно прошепотів він.

Тут на нього накотився клекітливий рев. Рев перейшов у уривчастий гавкіт. Зрештою, у гикаючий, схожий на ослячий звук сміх циганки.

«Чого це вона так сміється?»

Молодий чоловік розгубився. Струснув головою і прийшов до тями.

• Що ти лопочеш? – все так само гикаючи уривчастим сміхом, повторила циганка.

Тіло її тряслося, очі перетворилися на дві вузькі щілини.

«Оце так прихопило! Йому погано! Він умирає! Люди, люди. Ваші пристрасті вас гублять! Ви їхні раби. Чи мої?!» – остання думка поклала край неврастенічному спалаху.

«Мої раби.. мої.. мої.»

Тена випрямилася, розправила плечі, блиснувши очима:

• Чим можу допомогти я тобі, чоловіче?

По спині молодого чоловіка пробігли мурашки, – такою раптом силою та впевненістю повіяло від цієї тітки. Він заглянув їй в очі й відчув, що людина вона не проста, а головне – для неї закон не писаний. Закони ж бо для людей. А вона вища за них. Це вона мала на увазі, коли зверталася до нього: «Чоловіче…»

«Я людина. А вона тоді хто?»

Він усе пильніше дивився на циганку. Уже не відчував запахів і нудота минула.

«Така мені й потрібна. Така, як вона. Щоб закон їй був не писаний.»

• Без Анни. Без Анни я не можу.

• Зараз подивимося, що за справи.

Тена розкидала віялом карти по оксамиту скатертини на столі, і її брови поповзли вгору.

Форум снов - обсуждение онлайн

Практика осознанных сновидений В нашем канале Телеграм

Развить свои сверхспособности

• Що світ клином зійшовся?

Не дуже було зрозуміло, що вона побачила у своїх картах, та й чи побачила взагалі, але не це було головне.

• Так, зійшовся, – відповів молодий чоловік.

• Як тебе звати?

• Петро.

• А вона що?

• У неї жених. Вона його любить. Він її любить. Прийде з армії, будуть одружуватися.

• Значить доля така, – відповіла Тена.

• А що мені робити? – запитав Петро.

• А ти свою долю чекай.

Циганка підняла брову, мовляв от і все, і кинула так, мигцем, погляд на Петра. Він уловив її погляд і все зрозумів. Вона ловить його як рибу на гачок. Що він хотів, коли погодився йти до неї?

«А яка різниця? Ну циганка. Ну розводить на гроші. Аби зробила те, що просять. Мені ж це потрібно?»

• Я вибрав собі долю.

• Він вибрав! Оце так! Не таким як ти не дано долю вибирати.

Петро подивився на неї спідлоба і несподівано для самого себе кинув:

• Ну, а вам дано?

У циганки знову підборіддя поповзло вгору, а очі заблищали:

• Гаразд, чоловіче.

Тена розкидала карти знову. Підтиснула губи. Зібрала карти в загальну колоду, перекинула в іншу руку і знову розкидала.

Пересадивши Петра навпроти, стала пильно роздивлятися. По хаті пробігли тіні, здригнулися і завмерли. Горіли три лампадки і язики полум’я від них почали стікати вгору чорними горілими доріжками.

Тіні на обличчі молодого чоловіка змінили його подобу до невпізнаваності. Розтягнувся провисаючою краплею ніс, очі запали і на їхньому місці утворилися дві темні западини, а кутики губ у гримасі поповзли вгору. Може, це тільки здалося циганці? Тена струснула головою, і все зникло.

«Чорт знає що», – подумала вона.

«Він такий жалюгідний на вигляд. Не може бути… Не може бути…»

Неначе тонка голка пройшла у циганки крізь серце. І туга, що нагадує вічність. Усе це швидко промайнуло і розсіялося, як дим від її сигарет: «Це просто втома. Тобі чи боятися?»

Як ні в чому не бувало, вона продовжила розмову:

• І часто тебе так прихоплює?

• В якому сенсі? – Петро насторожився.

• Закохуєшся часто, кажу? – продовжуючи уважно роздивлятися Петра, запитала Тена. – Та не бреши, я все одно все без слів твоїх бачу, а брехати станеш – кожен при своєму залишиться.

З вигляду молодого чоловіка стало зрозуміло – йому все зрозуміло.

«Роби, що хочеш, але ця тітка – твоя остання надія», – подумав про себе Петро. Мамка сказала, що вона людину може так повернути, що той забуде, ким був і чим жив.

• Так, щоб гуляти – бувало. А щоб любити – перший раз.

• А чого ти від мене хочеш? – запитала Тена і склала карти.

Вона знала, чого хоче Петро. Але щоразу, коли їй пропонували «таку» роботу, вона хотіла почути це людське вираження потреб. Як він це скаже? Якими словами? А головне, на що готовий.

Молодий чоловік не піднімаючи очей, тихо, але дуже впевнено промовив:

• Я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Моєю і більше нічиєю. Я віддам усі гроші, що в мене є. Я на халтурах за два роки майже тисячу заробив. І сестра за мою кімнату в місті мені п’ятсот рублів дасть. Я вам усе віддам.

Якби не натреновані роками артистичні здібності!

«Не погано! Як не погано!» – подумала Тена, і тепла знайомо приємна хвиля внутрішньої радості пройшла знизу вгору, від чого циганка заплющила очі, щоб не було видно жадібного проблиску її чорних очей.

«Такий як ти – то мені і потрібен. Так! Мій клієнт.»

Задля таких «екземплярів» і дзижчав весь вулик.

• Мені треба подумати. Зайдеш через три дні, я дам відповідь.

Тена взяла олівець, жовтий обривок аркуша від шкільного зошита. Написала два імені: Петро і Анна та запитала:

• Як ім’я її нареченого?

• Сергій, – відповів Петро.

• А світлину Анни не можеш дістати чи річ якусь?

• Ось фотографія.

Петро витяг з-під майки обірвану по краях фотографію дівчини. Уся світлина була липка й зібгана.

• Що, спітнів біля серця? – запитала Тена.

Молодий чоловік не зрозумів, хто саме спітнів: він чи світлина, збентежено всміхнувся й поклав фотографію на стіл.

• Гарна, ох яка гарна дівка! – впиваючись поглядом в обличчя дівчини з фотографії, сказала Тена.

Петро засовався на стільці, ніби це зауваження не потішило його. Зрештою, йому мало б польстити, що його вибір схвалюють і розуміють, чому він так мучиться. Але його це, навпаки, зачепило, і видно було, що йому не по собі. Тена це помітила.

• Ти теж нічого парубок, але ви різні. Ти не ображайся, але ви, як тобі краще пояснити, – з різних світів. Ви цілком різні.

Петра знову пересмикнуло. Але тепер він не засмутився, він ледве приховував гримасу ненависті на обличчі.

• То я зайду через три дні?

• Як домовилися, – відповіла Тена.

• У мене частина грошей із собою, – просовуючи руку за пояс, сказав Петро.

• Скільки грошей у тебе зараз? – запитала Тена.

• Двісті рублів.

• Давай твої гроші.

• Усі?

• А що ти думав? Не все так просто. Мені і на ранкову, і на вечірню три дні через тебе тепер ходити треба. У нас половину доходу в церкві залишають, святих ублагають. Це не ви — росіяни невдячні… Коли дівку сватаєте, місто обіцяєте, а коли весілля зіграєте, вам і сільця шкода. А ми шануємо закони. Ми собі не залишимо, а своєму святому віднесемо. Чи тобі вже шкода обіцяного?

Тену так «понесло», що Петро зіщулився, йому стало соромно, і навіть промайнула думка — взяти в борг і віддати їй гроші раніше.

• Добре, добре. Якщо треба…

Але циганка перебила його:

• Та вірю я тобі, вірю. Проти непорядних людей у мене своя зброя є. А ти ж порядний, правда?

• Я так! Я порядний!

• Ну й іди. Іди і через три дні приходь і принеси наступного разу тисячу. А вже останнього разу решту донесеш.

• А треба буде ще два рази приходити?

• Це складний ритуал. А ти як думав? Треба… Та що я тобі буду розповідати? Ти все одно нічого не зрозумієш. Та ти ні за що не хвилюйся, буде твоя краля тільки на тебе дивитися. Нікого крім тебе бачити і чути не буде.

• Правда? І таке можливо?

• Я ж сказала, зроблю. Чи ти думаєш, я обманщиця?

• Ні, ні. Я так не думаю.

• Так і йди, а то передумаю!

Молодий чоловік майже бігцем кинувся геть.

У такому темпі, ледве переводячи подих, він добіг до дому. У скронях стукало, перед очима пливли кола, але щось усередині підказувало: «У мене вийде! Вийде!»

Далі буде…

Продовження книги ви можете знайти в розділі “Архів гіпнотерапевта”.

Про книгу та проєкт

Ця книга створена на базі реальних матеріалів, отриманих з архіву сеансів гіпнозу. Цей архів належав гіпнотизеру-самоуку, який жив і працював у сімдесятих роках минулого століття. Його записи через багато років опинилися в руках дипломованого терапевта, який практикує прогресивний гіпноз.

Дивно, але архівні записи датувалися двадцятип’ятирічною давністю і охоплювали період понад вісім років, тоді як у нашій країні регресивні техніки в минулі життя почали активно застосовуватися порівняно недавно.

До терапевта архів потрапив через дівчину, яка знайшла його в квартирі, яку вона отримала у спадок. Разом із записами було виявлено докладну інструкцію, в кінці якої говорилося: «той, кому потрапить до рук цей архів, повинен буде продовжити регресії з того моменту, на якому зупинився я». Протягом чотирьох років було проведено понад сімдесят сеансів занурення в минулі життя та в простір між життями.

Результати цих сеансів перевершили всі очікування. За згодою тієї самої спадкоємиці, яку згодом стали називати «клієнткою у спадок», автору було передано всі матеріали архіву.

Важливо сказати: те, що відкрилося під час цих досліджень про долі людей на Землі, виявилося набагато глибшим за будь-які містичні чи езотеричні вчення. Кожен крок людини вже записаний, кожне рішення — це не випадковість, а вибір, а все, що з нами відбувається, — лише одна з безлічі можливих моделей реальності.

Маючи художню уяву, автор переробила архівні записи в книгу, додавши персонажів і сюжетні лінії, які можна помістити у звичні земні умови. При цьому головний сенс, закладений в архіві, залишився незмінним і не втратив своєї цінності.

“Перехрестя світів” стала першою книгою авторки, з якої почався довгий шлях. Згодом цей шлях привів до створення масштабної аналітичної платформи, заснованої на тисячах снів учасників проєкту, їхніх підтверджених реалізацій та виявлених закономірностей між символами й реальними подіями.

Читати інші розділи та книги

Завантажити застосунок для тлумачення снів