Приворот циганки: ціна бажання та розплата. Розділ з книги “Перехрестя світів”
За цією історією стоять реальні сеанси гіпнозу та регресії в минулі життя. Архів, який потрапив до рук автора, містив понад сімдесят занурень у свідомість людей. Те, що відкрилося під час цих сеансів, виявилося глибшим за будь-яку містику — це була картина світу, де кожен вибір залишає слід у долі. Пізніше на основі цих даних виріс проєкт, який сьогодні допомагає тисячам людей розуміти свої сни.
Розділ 1. Глава 2
-
Мамко! Мамко! Ти де? – проревів Петро, штовхнувши ногою двері в сінях.
За столом, накритим вишитою вручну скатертиною, сиділи дві жінки. Та, що була молодша, пила чай з блюдця і хлебтала так, що у вухах починався свербіж. Товста коса дівчини лежала ковбасою на плечі, і її хвіст періодично занурювався в те саме блюдце, з якого вона пила. Дівчина бачила мокрий хвіст коси, але видно було, що така процедура ще більше підсилює отримуване задоволення від чаювання.
-
Чого наш придурок так надривається, ма? – не відриваючи скоса опущених на блюдце під носом очей, запитала вона.
-
Галько, слухай.
Галька не переключалася на матір, і та ще гучніше крикнула:
-
Гей! Слухай мене! Ти мусиш мені допомогти.
Дівка, нарешті, перевела погляд на матір і прочинила рота.
-
А що таке?
-
Ти мусиш мені допомогти. Треба натиснути на Петра, щоб він не передумав. Тож зберися з думками, або будеш ще пару-трійку років соплі в місті йому підтирати.
-
З цього місця докладніше, – оживилася дівчина.
-
Пам’ятаєш сусідку баби Віти?
-
Ну? Це де дім зелений великий?
-
Вона сама.
-
У неї ж весілля скоро.
-
Це не проблема. Виявляється, наш Петро вже з півроку в їхній дім ходить.
-
А як він там опинився?
-
З батьком рибалить.
-
Ну то батько. А дівка та, що?
-
Дівка – нічого. А Петро наш в неї закохався. Зсунувся. Помішався на ній. Приходить якось до мене і просить, щоб я домовилась з циганкою. Я спочатку не зрозуміла. Слово за слово, і він мені все розповів. Тільки я так і не зрозуміла, звідки він про циганку знає. Ну я й не стала питати. Головне, що такий варіант не можна випускати, розумієш? Навколо сама голота.
-
А що є шанс?
-
Здається, є, якщо не проґавимо.
Обидві жінки втупилися одна в одну і далі вже без слів, як за командою, розвернулися кожна в свою сторону і подивилися на двері. Тієї ж миті в кімнату ввалився Петро, перегнувся навпіл і, важко дихаючи, вперся руками в коліна.
-
Я потрапив до неї. Зробив усе, як ти, мамко, сказала.
І він точно переказав всю розмову між ним і Теною. Галька, витріщившись, слухала кожне слово, і коли Петро замовк, запитала в матері:
-
Він що, до циганки вже сходив?
Мати кивнула головою і вдарила ногою під столом Гальку, щоб та не забувалася і прибрала свою пихату гримасу. Зараз був не найкращий час знущатися з брата.
-
Щось я сумніваюся. Та вона на нього й не гляне, там норов як у…
Форум снов - обсуждение онлайн
Практика осознанных сновидений В нашем канале Телеграм
Развить свои сверхспособности
Галька замовкла. Під столом пролунав стусан важчий за попередній.
-
Ну звідки знати? На тебе ж глянули. А спочатку, пам’ятаєш, і вітатися не хотів, Булич твій?
Галька кинула на матір погляд з докором, але потім заусміхалася, відкинулася на спинку стільця і просипіла під ніс:
-
Буде так, як я хочу! Чуєш, Петре, не жуй соплі! Твоя доля в твоїх руках! Якщо, звісно, Тена допоможе.
Останню фразу Галька майже прошепотіла собі під ніс. Петро, нарешті, віддихався, сповз по стіні на підлогу, розсівся і втупився в матір.
-
А якщо вона не зробить? Якщо не вийде? Я ніколи в цю магію – шмагію не вірив.
У кімнаті повисло мовчання. Галька перевела погляд на матір і, не звертаючи уваги на Петра, запитала:
-
А за цією, з міста, є щось? Толку-то з неї буде?
-
Я все через Вітку дізналася, – відповіла мати. – Дівка ця – одна в батьків, а батьки старі. Ти бачила їхній дім? А в домі була? У них, кажуть, речі є, що князі та бояри до революції не всі в своїх руках таке тримали. Та й не збалувана вона. При роботі, при професії, не гуляща, здорова.
-
Здорова – це добре, – сказала Галька і криво усміхнулася, скосивши очі. – Їй он скоро роботи привалит. Тут як же без здоров’я? Тут здоровою в обов’язковості бути треба, а то пуп – раз! І надірвеш.
-
Мамко, чого вона буянить? Що я вас так зашпанував, чи що? – зі злом і водночас із покорою, досить доречною в цьому випадку, видушив із себе Петро.
-
Правильно, Петьку, нас нема чого зашпанувати. А ось твою міську кралю краще почати відразу до роботи привчати, щоб часу на дурні думки не залишалося. І краще, щоб ти це відразу зрозумів.
Дуже шкода, але саме це Петро якраз швидко зрозумів і запам’ятав, як залізне правило. «Таких» правил він вніс до свого статуту потім ще з десяток. Відмінності між ними в основному полягали у зміні потреб, внутрішній же зміст мав одну основу – «Я».
Галька вперлася поглядом у брата, виставила вперед верхню губу, щоб мати поважний вигляд, і зі знанням справи почала виголошувати промову:
-
Ти в місті скільки? Мовчи. Сама знаю. Вісім років. Багато нажив? Мовчи. Сама скажу.
Галька витягла в бік брата дулю, причому великий палець, той, що якраз вилізав із дулі, був забруднений у щось коричневе. Петро помітив, але вирішив, що краще зараз не ржати.
-
Так ось, – продовжувала захоплена своїми життєвими міркуваннями сестра. – Рви кігті або будеш микатися, поки тебе на пенсію не зберуть. А особливих випадків, як я пам’ятаю, тобі не так багато випадало. Сім п’ядей у лоб тобі ніхто не прописував, спадок отримувати тобі нема від кого, а у великі начальники ти хрін попадёшь.
Петра знову пересмикнуло. Він згадав місто, свою роботу й двох начальників будівництва, яким підпорядковувався. Як він ненавидів ці самовдоволені лискучі пики. Найбільше у світі він не міг терпіти, що хтось віддавав йому накази. Вказував йому, керував ним. У цих білих випрасуваних сорочках, «з розумними мордами», своїми міськими квартирами, інтелігентними розмовами…
«Плювати на них. Ні, плюнути на них. Прямо в їхні пики!»
Петро отямився. Мати із сестрою про щось між собою шепотіли. Гаразд, він однаково не може зараз показати, як він ненавидить. Але прийде час… Прийде… Він усе згадає, нічого не забуде. Якщо зараз вдасться дістатися до Анни – це буде важливим щаблем. Він стане ближче, ближче до своєї мети.
Але Анна!.. Анна!.. Вона ввижалася йому всюди, він марив нею. Вона як нав’язлива думка проникла всередину й там робила все, що хотіла. І не було сил від цього позбутися, і не було бажання від цього позбутися, і не було бажання не бажати цього.
«Вона має бути моєю. Вона буде моєю. Аби тільки вдалося. Аби тільки вдалося», – бубонів собі під ніс Петро.
-
Що цей придурок там бурмоче? – запитала Галька, переводячи погляд з брата на матір.
-
Що бурмоче, що бурмоче. Задумав щось, те й бурмоче. Він завжди так, з дитинства. Якщо що надумає, хоч тисячу разів головою об стіну, але буде довбати, поки не стане по-його.
-
Гаразд, Петро, три дні, отже три дні, – сказала мати. – У них свої порядки. Іди гній тягай, і так день пробігав. Що, я за тебе роботу робити буду?
Петро встав, ковтнув води й пішов з хати. Сьогодні навіть гній мав особливий запах. Сьогодні з’явилася надія, а він так давно цього чекав!
Продовження далі…
Продовження книги ви можете знайти в розділі “Архів гіпнотерапевта”.
Про книгу та проєкт
Матеріал для цієї книги було зібрано з унікального джерела — архіву сеансів гіпнозу, який протягом багатьох років вів один із гіпнотизерів-самоучок, що жив у минулому столітті. Ці записи, датовані двадцятип’ятирічною давністю, випадково опинилися у дипломованого терапевта, який використовує у своїй роботі методи прогресивного гіпнозу. На той момент у країні регресії в минулі життя тільки починали з’являтися, а архів уже містив понад вісім років спостережень.
Усе почалося з того, що одна дівчина, отримавши квартиру у спадок, виявила там папку із записами. Усередині лежала інструкція, яка закінчувалася словами: «той, хто знайде цей архів, зобов’язаний продовжити мою роботу». Дослідження затягнулися на чотири роки, за які було проведено понад сімдесят занурень у минулі життя та в стан між життями.
Те, що вдалося з’ясувати під час цих сеансів, перевернуло уявлення про багато речей. З дозволу тієї самої спадкоємиці архіву всі матеріали було передано автору. Виявилося, що все, що відбувається з людьми на Землі, підкоряється набагато складнішим законам, ніж прийнято вважати. Кожен крок має значення, кожне рішення записано, і все, що відбувається, є лише однією з можливих версій реальності.
Авторка взяла архівні записи і перетворила їх на художній твір, наділивши персонажів упізнаваними рисами та помістивши їх у звичний світ. При цьому суть подій, викладених в архіві, було збережено повністю.
Саме з цієї книги розпочалося створення проєкту, який згодом виріс у платформу для аналізу снів. Сьогодні в його основі лежать тисячі снів учасників, підтверджені фактами їхньої реалізації, а також безліч виявлених закономірностей між символами та реальними подіями.
