Віщі сни Сатана в церкві. Магікум
(Зі звіту № 06-13)
Я хочу побачити завтра, як сходить сонце!
Всього-на-всього. Така дрібниця. Ми щодня протягом усього свого життя перебуваємо під сонцем, але якщо замислитися, навіть не звертаємо на нього уваги.
А сьогодні, зараз, я стою одна в лікарняній палаті біля вікна і бачу, як закочується багряний його диск за горизонт. І земне марево розчиняє його малиновий півкруг як віск. І воно тане, як і я.
А мені так не хочеться! Я й не думала ніколи, що можна так рано перестати жити. І тільки зараз відчула, що не готова попрощатися з життям. Завтра операція і жоден лікар не дає шансів, що я її перенесу. Шушукаються в мене за спиною. Дивляться з жалем. А мені погано. З таким болем теж неможливо жити.
А все одно так хочеться, щоб сонце зійшло. І не раз. І я його побачила і світанок зустріла, і весна була не тільки двадцять перша, а й двадцять друга, тридцять п’ята і ще, і ще… А зараз мені так страшно, реально страшно. Для будь-якої людини норма, коли вона йде на операцію і на фізичному рівні відчуває страх. Боїться не тільки вона, боїться кожна клітина її фізичного тіла. Це природно. Підсвідомо люди бояться смерті, тому що усвідомлюють момент, коли плоть перестає служити душі і земний світ доводиться покинути. Уже кілька днів цей крижаний жах весь час перебуває в мене за спиною. І переслідує… і я не просто боюся. Я точно знаю, що я на порозі. І все, що я зараз можу – молитися.
Кілька днів тому я зазирнула в «той світ»… вночі…уві сні:
Я йду по дорозі, яка веде за місто. Я знаю, що ця дорога закрита, бо її прокладають до мосту. Це буде величезний красивий міст, але зараз він ще не зроблений. Він не добудований. Величезні палі опор стирчать із землі на великій відстані, і в цей момент вони схожі на руїни Аспендоса… а не на майбутній міст.
Ніхто не їздить цією дорогою, для всіх вона ще не існує, мабуть, тому немає і спец.огорож. У якийсь момент вона просто обривається. Внизу кілька десятків метрів обриву, а попереду – долина річки, через яку й будують міст. На багато кілометрів уперед річка, чагарники та палі опор.
Я зупинилася на самому краю. Красива долина та обрив. Так у цю мить усе близько, як на долоні.
Якщо подумати, летіти вниз із краю – високо. І в мене крутяться думки в голові, що буде, якщо зробити крок уперед, політ чи падіння?
Форум снов - обсуждение онлайн
Практика осознанных сновидений В нашем канале Телеграм
Развить свои сверхспособности
Позаду мене чути гул. Я повертаюся і розумію, що мене засмоктує в якийсь механічний транспортний засіб. Металевими лапами мене кришить і запихає всередину цього дивного пристрою. Мені страшно, але ні поворухнутися, ні вирватися я не можу. Ця машина мене везе з мосту назад до міста. Я нічого не відчуваю і бачу все лише через маленьку оглядову щілину.
Наступний епізод – я в церкві. Ніч, горять свічки, більше нікого немає. І я відчуваю приємний запах воску, що тане. Відблиски світла час від часу потрапляють на ікони та жовті мідні підсвічники. Я намагаюся прийти до тями і зібратися з думками : що ж усе-таки зі мною сталося? Чому я зовсім сама? І чому навколо така темрява й ніч?
Увесь час ніч.
Намагаюся поворухнутися і відчути своє тіло, але відчуваю лише чийсь погляд. Уві сні я всім своїм єством відчула на собі погляд. Коли я підняла очі, щоб побачити, хто на мене дивився, я оніміла. Це стосувалося не лише мовлення – здатності видавати звуки, у мене зупинилися думки.
Праворуч за кілька кроків від мене, під іконами стояла мумія сатани. Цілком нерухомо, але його чорні крижані очі дивилися прямо на мене.
Знаєте, що я ще зовсім виразно відчула і запам’ятала в тому сні? Гробову тишу.
Я знаю, що є повір’я. Якщо зустрінеш вісника смерті, ніколи не дивись йому в очі. Можна дивитися на груди й на ноги, але тільки не в очі. А я зазирнула прямо в його зіниці.
І в цій тиші я зрозуміла, що подивилася в очі смерті.
А ще зрозуміла, що я не можу нічого зробити. Зовсім нічого, тільки молитися, молитися… Тоді, уві сні я прочитала Отче Наш не менше трьох разів. А потім прокинулася, бо відчула, як по щоках котяться сльози…
У нашому житті, дуже багато залежить від наших вчинків і справ. Але є події, якими дано керувати лише наміром згори. Незалежно від того, віримо ми в чудеса й потойбічні речі, чи ні, кожен із нас хоч раз у своєму житті сподівався на диво.
Зараз, я цілком точно можу сказати, що за межами нашого земного світу, є сила, яка править світами, і знаю, що нас там чують…
