Віщий сон про Сатану і церкву. Сатана в церкві. (Зі звіту № 06-13)
Я хочу побачити завтра, як сходить сонце!
Усього-на-всього. Така дрібниця. Ми щодня протягом усього свого життя перебуваємо під сонцем, але якщо замислитися, навіть не звертаємо на нього уваги.
А сьогодні, зараз, я стою одна в лікарняній палаті біля вікна і бачу, як заходить багряний його диск за горизонт. І земне марево розчиняє його малиновий півкруг, як віск. І воно тане, як і я.
А мені так не хочеться! Я й не думала ніколи, що можна так рано перестати жити. І тільки зараз відчула, що не готова попрощатися з життям. Завтра операція і жоден лікар не дає шансів, що я її перенесу. Шушукаються у мене за спиною. Дивляться з жалем. А мені погано. З таким болем теж неможливо жити.
А все одно так хочеться, щоб сонце зійшло. І не раз. І я його побачила і світанок зустріла, і весна була не тільки двадцять перша, а й двадцять друга, тридцять п’ята і ще, і ще…
А зараз мені так страшно, реально страшно. Для будь-якої людини норма, коли вона йде на операцію і на фізичному рівні відчуває страх. Боїться не тільки вона, боїться кожна клітина її фізичного тіла.
Це природно. Підсвідомо люди бояться смерті, тому що усвідомлюють момент, коли плоть перестає служити душі і земний світ доводиться покинути. Уже кілька днів цей крижаний жах весь час перебуває у мене за спиною. І переслідує… і я не просто боюся. Я точно знаю, що я на порозі. І все, що я зараз можу – молитися.
Сатана у сні…
Кілька днів тому я зазирнула в «той світ»… уночі…у сні:
Я йду дорогою, яка веде за місто. Я знаю, що дорога ця закрита, тому що її прокладають до мосту. Це буде величезний красивий міст, але зараз він ще не зроблений. Він не добудований. Величезні палі опор стирчать із землі на великій відстані, і в цей момент вони схожі на руїни Аспендоса… а не на майбутній міст.
Обриви та міст уві сні…
Ніхто не їздить цією дорогою, для всіх вона ще не існує, мабуть, тому немає й спец.огороджень. У якийсь момент вона просто обривається. Внизу кілька десятків метрів обриву, а попереду – долина річки, через яку й будують міст. На багато кілометрів уперед річка, чагарники та палі опор.
Я зупинилася на самому краю. Гарна долина та обрив. Так цієї миті все близько, як на долоні.
Якщо подумати, летіти вниз з краю – високо. І в мене крутяться думки в голові, що буде, якщо зробити крок уперед, політ чи падіння?
Форум снов - обсуждение онлайн
Практика осознанных сновидений В нашем канале Телеграм
Развить свои сверхспособности
Позаду мене чути гул. Я повертаюся і розумію, що мене засмоктує в якийсь механічний транспортний засіб. Металічними лапами мене кришить і запихає всередину цього дивного пристрою.
Мені страшно, але ні поворухнутися, ні вирватися я не можу. Ця машина мене везе з моста назад до міста. Я нічого не відчуваю і бачу все лише через маленьку оглядову щілину.
Церква, ікони та підсвічники у сні…
Наступний епізод – я в церкві. Ніч, горять свічки, більше нікого немає. І я відчуваю приємний запах воску, що тане. Відблиски світла час від часу потрапляють на ікони та жовті мідні підсвічники. Я намагаюся прийти до тями й зібратися з думками : що ж усе-таки зі мною сталося? Чому я зовсім сама? І чому навколо така темрява й ніч?
Увесь час ніч.
Намагаюся поворухнутися й відчути своє тіло, але відчуваю лише чийсь погляд. У сні я всім своїм єством відчула на собі погляд. Коли я підняла очі, щоб побачити, хто на мене дивився, я заніміла. Це стосувалося не лише мовлення – здатності вимовляти звуки, у мене зупинилися думки.
Мумія Сатани у сні…
Праворуч за кілька кроків від мене, під іконами стояла мумія сатани. Цілком нерухомо, але його чорні крижані очі дивилися прямо на мене.
Знаєте, що я ще зовсім чітко відчула й запам’ятала в тому сні? Гробову тишу.
Я знаю, що є повір’я. Якщо зустрінеш вісника смерті, ніколи не дивись йому в очі. Можна дивитися на груди й на ноги, але тільки не в очі. А я зазирнула прямо в його зіниці.
Подивитися в очі смерті уві сні…
І в цій тиші я зрозуміла, що подивилася в очі смерті.
А ще зрозуміла, що я не можу нічого зробити. Зовсім нічого, тільки молитися, молитися… Тоді, уві сні я прочитала Отче Наш не менше трьох разів. А потім прокинулася, бо відчула, як по щоках котяться сльози…
У нашому житті, дуже багато залежить від наших вчинків і справ. Але є події, якими дано керувати лише наміром згори. Незалежно від того, віримо ми в чудеса й потойбічні речі, чи ні, кожен із нас хоч раз у своєму житті сподівався на чудо.
Зараз, я зовсім точно можу сказати, що за межами нашого земного світу, є сила, яка править світами, і знаю, що нас там чують…
Архів гіпнотерапевта. Звіти регресій гіпнозу. Життя після смерті.
